За що я полюбила Іспанію: спогади і роздуми Марічки Бурмаки
Із самого дитинства мене заворожувала музика Пабло де Сарасате, батько грав на скрипці і записи скрипалів часто звучали у нас вдома. Маленькою, я танцювала під ці іспанські мелодії, одягнувши довгу квітчасту спідницю. І мріяла про кастаньєти.
Цигани – це ж наші іспанці?“ – цю мою фразу нагадав мені тато, коли я дуже зненацька, дякуючи Туристичній компанії Феєрія (feeria.ua) почала збиратись до Іспанії, аби нарешті побачити її в реальності.
Кастаньєти я таки купила, у вуличного торгівця, в готичному кварталі Мадрида. Як і вбрання для іспанських танців, щоправда, не собі, а своїй маленькій племінниці. Сама ж вирішила піти вчитись справжньому фламенко. Аби теж відчути цей вогонь пристрасті, який ледь не спопеляє навіть тих, хто просто за цим танцем і піснею спостерігає.
На шоу фламенко я під час цієї подорожі потрапила двічі. Перше – це яскраве шоу Хосе Леона, відомого в Іспанії танцівника, з барвистими костюмами, яскравим світлом і віртуозним гітаристом.
Читай также: Фламенко – любовь и боль в одном танце
І вдруге, вже на справжнє фламенко у невеликому таблао, де глядачів помістилось не більше 30-ти чоловік. Подібного я ніколи не бачила раніше. Гітара, кахон, скрипка, немолодий чоловік, що гортанним співом наспівував про, очевидно, нелегке життя свого народу і про своє, можливо, розбите серце. Танцівники – жінка і чоловік, зосереджені на цьому танці, ніби саме тут і зараз є ключовий момент їх життя. Пристрасть, біль, страждання, любов – емоція в чистому вигляді. Мене це вразило, чесно сказати. Потім не могла заснути в готелі практично до ранку, написала сакраментальний статус у фейсбуку “Мадрид, що ти робиш зі мною, припини“.
[видео более недоступно]
Я їхала до Іспанії за емоціями, і я їх отримала навіть через край. У монастирі на горі Монсеррат задумала потаємне бажання (там знаходиться іспанська святиня “Чорна свята“). Туди піднімаються з найсокровеннішими життєвими бажаннями і, за словами нашого гіда Ірини Веретеннікової, вона знає багато випадків, коли бажання здійснялись. Я дуже мрію, що здійсниться і моє...
Інше бажання я задумала у Жироні – кажуть, треба швидко забігти сходинками Кафедрального собору, рахуючи кожну по черзі, а потім збігти вниз. І їх кількість має збігтись. В мене число не зійшлось, значить не здійсниться моє бажання)). Але може це і на краще?
Я намагалась зрозуміти свої реакції і щось нове про себе в музеї-театрі Сальвадора Далі у Фігерасі. Адже цей музей – насамперед психологічний експеримент над тими, хто приходить туди. І заплуталась би насправді, якби не екскурсійний гід Женя Чаков. Який за якихось три години навчив розуміти творчість сюрреаліста у призмі історії мистецтва, історичних подій і основ психоаналізу.
Я купувала полуниці і посміхалась незнайомцям у Валенсії (бо вони посміхались назустріч). Разом із, тепер уже моєю подругою, Юлею Мясоєдовою ми перейшли у Барселоні всю вулицю Рамбла туди і назад, а потім бігли ще раз до будинку Гауді, щоб зробити там фото у нових окулярах.
Толедо заворожило нас історією, поєднанням культур і релігій, а також сплетінням вулиць – жодної прямої вулички у казковому місті на горі. Потім босоніж ходила навколо фонтану в центрі стародавньої площі, вже зовсім уявляючи себе жителькою цих місць декілька століть тому. Так само було той в перший день у Сарагосі, біля фонтану перед пам'ятником Гойї, біля Собору святої Пілар…
Я пробувала Іспанію на смак, на відчуття, на емоції і на запах (це я ще нічого не написала про кухню, бо вона потребує окремого гастрономічного огляду, там буде про що розказати докладно).
Я намагалась не сп'яніти на березі Коста-Брава від сангрії, яку не пити в Іспанії неможливо... у кожному ресторанчику – свій таємний рецепт! Але напевно це було сп'яніння від вражень і того чарівного каталонського вітру Трамонтана, який видуває з голови всі турботи і думки, поселяючи нові ідеї і карколомні плани.
Іспанія відповідає всім найсміливішим очікуванням. Це просто свято життя, любові, емоцій і почуттів. І моя порада – просто їдьте туди без вагань і зволікань. Життя для того, щоб жити. І ця любов буде назавжди.
