Почему дети – не цветы вашей жизни
Часто родители буквально “носятся” с ним, вплоть до взрослого возраста. “Дети – наше все”, – говорят они. Или: “Мы живем ради детей”. Правильно ли это? Действительно ли дети – цветы жизни? Основатель Академии практической психологии Игорь Погодин дает ответы на эти вопросы.
В любом случае родители считают, что дети – самое ценное, что у них есть. Но есть много споров по поводу того, что родители должны дать детям. Одни утверждают, что обеспечивать ребенка необходимо до совершеннолетия и по возможности ни в чем ему не отказывать. Другие – что ребенок с юношества должен учиться самостоятельно зарабатывать на жизнь. И вообще, чем меньше мы даем своим отпрыскам, тем лучше.
Я считаю, что самая большая ошибка, которую может сделать родитель – пытаться прожить за ребенка его собственную жизнь. Внутри каждого человека есть что-то, что знает, как правильно жить. И это что-то с течением жизни начинает потихоньку умирать. Я называю это “изгнанием Бога из своей жизни”. Я уверен: главное, что мы можем сделать для счастья своих детей – не мешать им быть счастливыми.
В некоторых религиях детей считают безгрешными. Почему? Потому что еще ничто не “убивало в них Бога”. Это знание, как правильно нужно жить, еще присутствует внутри ребенка. Ни в коем случае нельзя “подсовывать” ребенку свою жизнь. Даже если вы прожили самую лучшую жизнь. Вы знаете, как правильно. Вы знаете, что надо. Даже с самыми лучшими побуждениями вы только покалечите своего ребенка.
Просто не мешайте вашему ребенку быть счастливым и здоровым.
Еще раз: дети знают, как это сделать. И в большинстве проблема заключается в том, что родители мешают им в этом.
Почему люди учатся перекладывать ответственность еще с детского возраста
Пока ребенок учится ходить и говорить, вы ему в этом помогаете. Это нормально. Так должно быть. Но как только чадо начинает осваивать какие-то более сложные вещи – оно сталкивается с трудностями. И стремится перекинуть эти трудности на вас.
Даже в моей практике часто происходят отголоски этого процесса. Клиенты приходят и сбрасывают на меня ответственность за некоторые вещи. Зачастую со словами: “Вы же психотерапевт”. Существуют даже рубрики “Советы психотерапевта”. Потому что психотерапевт знает. Он может порекомендовать. Но кто может знать вас и вашу жизнь лучше, чем вы сами?
В какой-то момент ребенок понимает, что это – инструмент. Он начинает применять его, учится манипулировать вами. Поэтому, чтобы сгладить эту ситуацию мы можем:
- Не мешать ребенку жить свою жизнь.
- Дать возможность нести ответственность самостоятельно.
Я считаю, что главное мое достоинство, как психотерапевта и преподавателя гештальт-терапии – люди быстро взрослеют со мной. Потому что со мной нельзя заключить компромисс, в рамках которого я буду отвечать за жизнь своих клиентов и учеников. Я стараюсь быть максимально стойким в этом вопросе, даже когда соблазн велик.
Например, когда человек связывает со мной какие-то свои достижения в жизни. Задача – остановить его и обратить внимание, что это сделал он. Не я, не мы, а он.
Для меня ответственность заключается в способности переживать последствия своих действий. Нести наказание – это путь к инфантильности. Нужно откликаться на последствия того, что вы сделали.
Считаю, что именно этот путь очень важен в воспитании ребенка. Но важно сразу убрать категории “хорошо” и “плохо”. Они лишают ответственности. Не нужно никаких рамок и шаблонов. Переживать – это самое важное. Чувствовать и откликаться. Это и делает ребенка ответственным.
Я часто поднимаю темы воспитания детей и взаимоотношений с ними на своем YouTube-канале. Переходите и получайте знания бесплатно.
Информация предоставлена в порядке ст.10 Конституции Украины и ст. 6 Закона Украины О национальных меньшинствах в Украине
Чому діти – не квіти вашого життя
Довгоочікуваній дитині приділяється дуже багато уваги. Часто батьки буквально “носяться“ з нею, аж до дорослого віку. “Діти – наше все“, – кажуть вони. Або: “Ми живемо заради дітей“. Чи це правильно? Чи дійсно діти – квіти життя? Засновник Академії практичної психології Ігор Погодін дає відповіді на ці питання.
У будь-якому випадку батьки вважають, що діти – найцінніше, що у них є. Але є багато суперечок з приводу того, що батьки повинні дати дітям. Одні стверджують, що забезпечувати дитину необхідно до повноліття і по можливості ні в чому їй не відмовляти. Інші – що дитина з дитинства повинна вчитися самостійно заробляти на життя. І взагалі, чим менше ми даємо своїм нащадкам, тим краще.
Я вважаю, що найбільша помилка, яку можуть зробити батьки – намагатися прожити за дитину її власне життя. Усередині кожної людини є щось, що знає, як правильно жити. І це щось з плином життя починає потихеньку вмирати. Я називаю це “вигнанням Бога зі свого життя“. Я впевнений: головне, що ми можемо зробити для щастя своїх дітей – не заважати їм бути щасливими.
У деяких релігіях дітей вважають безгрішними. Чому? Тому що поки ніщо не “вбивало в них Бога“. Це знання, як правильно треба жити, ще присутнє усередині дитини. Ні в якому разі не можна “підсовувати“ дитині своє життя. Навіть якщо ви прожили найкраще життя. Ви знаєте, як правильно. Ви знаєте, що треба. Навіть з найкращими намірами ви тільки покалічите свою дитину.
Просто не заважайте вашій дитині бути щасливою і здоровою.
Ще раз: діти знають, як це зробити. І в більшості проблема полягає в тому, що батьки заважають їм в цьому.
Чому люди вчаться перекладати відповідальність ще з дитячого віку
Поки дитина вчиться ходити і говорити, ви їй в цьому допомагаєте. Це нормально. Так повинно бути. Але як тільки чадо починає освоювати якісь складніші речі – воно стикається з труднощами. І прагне перекинути ці труднощі на вас.
Навіть в моїй практиці часто відбуваються відгомони цього процесу. Клієнти приходять і скидають на мене відповідальність за деякі речі. Найчастіше зі словами: “Ви ж психотерапевт“. Існують навіть рубрики “Поради психотерапевта“. Тому що психотерапевт знає. Він може порекомендувати. Але хто може знати вас і ваше життя краще, ніж ви самі?
У якийсь момент дитина розуміє, що це – інструмент. Вона починає застосовувати його, вчиться маніпулювати вами. Тому, щоб згладити цю ситуацію ми можемо:
- Не заважати дитині жити своє життя.
- Дати можливість нести відповідальність самостійно.
Я вважаю, що мій головний плюс, як психотерапевта і викладача гештальт-терапії – люди швидко дорослішають зі мною. Тому що зі мною не можна укласти компроміс, в рамках якого я буду відповідати за життя своїх клієнтів і учнів. Я намагаюся бути максимально стійким в цьому питанні, навіть коли спокуса велика.
Наприклад, коли людина пов'язує зі мною якісь свої досягнення в житті. Завдання – зупинити її і звернути увагу, що це зробила вона. Не я, не ми, а вона.
Для мене відповідальність полягає в здатності переживати наслідки своїх дій. Нести покарання – це шлях до інфантильності. Потрібно відгукуватися на наслідки того, що ви зробили.
Вважаю, що саме цей шлях дуже важливий у вихованні дитини. Але важливо відразу прибрати категорії “добре“ і “погано“. Вони позбавляють відповідальності. Не потрібно ніяких рамок і шаблонів. Переживати – це найважливіше. Відчувати і відгукуватися. Це і робить дитину відповідальною.
Я часто підіймаю теми виховання дітей та взаємовідносин з ними на своєму YouTube-каналі. Переходьте і отримуйте знання безкоштовно.
